26 квітня 1986 року лягло чорною плямою
на нашу блакитну планету. 30 років
пройшло з тих пір як смертоносний пил з ядерної печі четвертого енергоблоку
Чорнобильської АЕС покрив хати, поля та ліси. Полум'я зловісної пожежі
висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших. Тих, хто ризикуючи
своїм життям, зуміли у надзвичайно важких умовах загасити пожежу та попередити
її розповсюдження на інші енергоблоки, коли «мирний атом», вирвавшись з-під
влади недбайливих господарів, загрожував усьому живому і неживому. Чорнобиль не
має минулого часу. Він і досі є проблемою сьогодення і, на жаль, буде
нагадувати про себе й нашим нащадкам, яким необхідно допомогти усвідомити
масштаби катастрофи та осмислити уроки трагедії у всіх сферах життя.
21 квітня ми, разом із учнями 8-Б класу нашої школи, зустрілись зі свідком подій 30-річної давнини і
згадали, як це було. Про випробування, які випали на долю ліквідаторів аварії,
їх самопожертву і подвиг розповів школярам на виховній годині учасник
ліквідації на ЧАЕС у 1986 році, а зараз начальник військово-медичної служби СБУ
в Тернопільській області Чарторинський Володимир Юрійович. Він є ініціатором
створення Тернопільської обласної спілки Чорнобиля та головою Тернопільської
міської спілки «Ветерани Чорнобиля». Володимир Юрійович розповів нам про те,
який колосальний обсяг роботи довелося виконати з локалізації аварії як
військовим частинам, так і цивільним спеціалістам. Адже в усуненні наслідків
аварії на ЧАЕС взяло участь понад 600 тисяч осіб. Він наголосив на тому, що
важливою була праця не лише пожежників, медиків, транспортників, міліції, а й
кухарів, прибиральників тощо. Усі, незважаючи на небезпеку діяли героїчно та
самовіддано.
20 років
опісля аварії Володимир Чарторинський знову відвідав Чорнобиль. Подана нижче
світлина – це фотографія покинутої школи. Володимир Юрійович побував там разом
із вчителькою, яка працювала у цій школі до аварії. Вона навіть знайшла журнали
та зошити своїх учнів через стільки років.
Сумно було
чути, що у Чорнобилі у приміщеннях майже все порозкрадали та порозтягали. Як
виявилось, навіть таке велике горе не буває спільним і є бажаючі нажитись
практично на всьому.
Цікавою є
історія наступної фотографії. Коли її робили, один із фотоапаратів ненавмисно
поклали на траву (в Чорнобилі бажано з асфальту не сходити!), де він пролежав
всього декілька секунд, однак на нього одразу ж зреагував дозиметр. Фотоапарат
став радіоактивним, а плівка – засвіченою.
Дізналися
учні і про Чорнобиль-2. Це грандіозна споруда в місті Прип’яті, яка була
збудована для того, щоб виявляти запуск міжконтинентальних балістичних ракет. Комплекс
займає площу понад 60 км, а найвища антена – 150 м. Ця радіолокаційна станція
«Дуга» відстежувала переміщення ракет над Європою і навіть Америкою. Після
аварії на ЧАЕС вона припинила свою роботу, але й зараз величезні масштаби
об’єкту Чорнобиль-2 просто вражають.
У Володимира
Юрійовича є великий архів фотографій. В майбутньому він планує видати книгу
спогадів. Пам’ятати, щоб не повторити. Адже ядерне полум’я Чорнобиля — це
не звичайна катастрофа, після якої можна прибрати уламки і відшкодувати збитки.
Потрібно навчитися жити в еру науково-технічного прогресу. Природа не пробачає
помилок і не терпить експериментів над собою.
Немає коментарів:
Дописати коментар