Всесвітній день інформації

«Хто володіє інформацією,
той володіє світом»

Інформація завжди відігравала надзвичайно важливу роль у житті людини. Збір відомостей про навколишній світ допомагав людині виживати у нелегких умовах – з уст в уста, з покоління в покоління передавався досвід і навички створення одягу та ліків, виготовлення знарядь полювання і праці.

Найбільшою проблемою до винайдення писемності була точна передача інформації. Деякі племена Африки досі, не вміючи писати, розповідають легенди і міфи свого народу, сидячи біля багаття. При цьому, як правило, оповідачів двоє-троє і діти повинні почути й запам’ятати кілька абсолютно різних розповідей.

Великі обсяги даних про навколишній світ стали рушієм прогресу поряд з лінню. Роль інформації в житті людини ставала все більш істотною. Вивчалися не лише закони природи, а й література, мистецтво, архітектура. Знання цих дисциплін автоматично зараховувало людини до вищого суспільства.

Інформація давно стала щонайважливішим стратегічним ресурсом. Зараз практично кожній людині доступні її джерела. При цьому нова інформація, отримана людьми, стає надбанням усього світу. Крім, звичайно, секретних військових розробок і політичних інтриг. Світ вступив у нову, інформаційну еру, настав час мережевих спільнот та організацій без кордонів.

Історія розвитку цивілізації пам’ятає кілька інформаційних революцій.

Перша безпосередньо пов’язана з винаходом писемності, тому що з’явилася унікальна можливість точної передачі знань від покоління до покоління.

Друга відбулася в середині XVI століття і була викликана винаходом друкарства, що радикально змінило індустріальне суспільство та культуру.

Третя припала на кінець XIX століття і пов’язана з винаходом електрики, завдяки якому з’явилися радіо, телефон, телеграф, які дозволили оперативно передавати інформацію.

Четверта в 70-х роках XX століття була зумовлена винаходом мікропроцесорної технології і появою персонального комп’ютера.

Сьогодні ми живемо під час п’ятої інформаційної революції, яка напряму пов'язана з формуванням і розвитком глобальних інформаційно-телекомунікаційних мереж. Найбільш показовий приклад результатів п’ятої революції – Глобальна мережа Інтернет. Швидкості та обсяги оброблюваної інформації стрімко зросли, з’явилися унікальні можливості виробництва, передачі та розповсюдження інформації, а також нові види діяльності в мережах.

Цифрове майбутнє, про яке раніше лише розповідали фантасти, тепер стає звичним сьогоденням. В даний момент відбувається стрімке наростання обсягу різноманітної інформації – процес отримав назву «інформаційний вибух». Важливою проблемою цифрового розвитку стала саме загальнодоступність інформації. Тому важливо пам’ятати, що все добре в міру.

Сьогодні Всесвітній день інформації - це також свято журналістів, провайдерів, програмістів - всіх тих, хто займається збором, обробкою і передачею інформації. За статистикою, за останні 30 років людством створено стільки ж інформації, скільки за три попередніх тисячоліття.

Леся Українка. Геній тендітної незламності

25 лютого увесь світ відзначатиме 150 річницю від дня народження видатної української письменниці Лесі Українки, яка була, є і буде нашою славою, нашою гордістю, одною з найповнозвучніших струн душі народу. З цієї нагоди, вшановуючи самобутню творчість великої Українки, пропонуємо вам пригадати відомі та невідомі факти з її життя:

 v   Леся Українка вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами, добре знала латинь, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов, хоч і не вчилась в школі. Її навчала мати (Олена Пчілка) і приватні вчителі.

 v   Леся дуже любила музику й мала великі здібності до гри на фортепіано. Вона не могла їх розвинути через хворобу кісток. Але мала дуже гарний слух і голос. 220 народних мелодій записано з її голосу.

 v   У родині Лесю Українку називали по-різному: Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походить від назви сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина), так її називала мама. Ім’я Мишолосія ділилось навпіл – так називали Лесю і її брата Михайла, з яким письменниця була дуже близька.

 v   В червні 1906 р. Леся Українка була обрана до правління київської «Просвіти», де вона опікувалась бібліотекою. Ця її діяльність уже в листопаді 1906 р. звернула на себе увагу царських жандармів, які її згодом арештували (17 – 18 січня 1907 р.), а в подальшому – і закрили саму «Просвіту».

 v   Садиба Косачів розташовувалась на окраїні села, де були найкращі землі. У розпорядженні родини було 500 гектарів землі, включно з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду. Аби тримати в порядку садибу, родина Лесі Українки мала найманих робітників. На території колишніх володінь розташовується Лесин кадуб – джерело й криниця. Колись на місці джерела росла прадавня верба, змальована в «Лісовій пісні». Кажуть, що на території колишньої садиби Косачів захований косачівський скарб. 

 v   У Луцьку біля В’їзної вежі замку Любарта є дерево, яке іменують Лесиним ясеном. Воно одне з найстаріших дерев міста. Вважається, що саме під ним мала Леся написала свого першого вірша. Нині ж у місті вирішується проблема з деревом, адже воно аварійне й може впасти, зашкодивши перехожим. 

 v   На сьогодні усі живі нащадки Лесі Українки живуть за межами України. Це Роберто Гааб (внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач-Шимановської), що живе у Швейцарії, та Ольга Лютон-Петрова зі США (внучата племінниця, онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової). 

 v   На честь Лесі Українки названий астероїд «2616 Леся» (2616 Lesya), який відкрили 28 серпня 1970 року. А Google випустив дудл: 

А ще, ми знайшли для вас на Youtube невеличкий документальний фільм про життя видатної української поетеси: 

Love is... Кращі книги про кохання

Напередодні Дня закоханих пропонуємо вам «гарячу вісімку» кращих книг про кохання. Подібна література не лише не набридає, але й надихає на прекрасні вчинки. Нас, наприклад, це надихнуло створити скриньку для відкриток-валентинок та оформити невеличку книжкову виставку. Це саме той випадок, коли будь-яку із запропонованих книг хочеться перечитувати ... Крім того, усі ці книги ви можете знайти у нашій бібліотеці J

1. Олександр Грін «Пурпурові вітрила». Історія про дівчинку, якій на шляху зустрівся старий збирач легенд і казок та подарував їй мрію про казкового принца, що приїде за нею на кораблі з пурпуровими вітрилами, і візьме «назавжди у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати з прибуттям». Чарівна повість-казка, сповнена любов'ю до життя, вірою в людей і всепереможну силу надії, здатної творити дива.

2. Вільям Шекспір «Ромео і Джульєтта». Знаменита трагедія «Ромео і Джульєтта» уперше була поставлена 1595 року. Пройшли сторіччя, але й сьогодні, як у часи Шекспіра, ця «сумна повість» змушує тріпотіти серця, як продовжує хвилювати нас ця вічна тема — тема трагічно перерваної любові.

3. Стендаль «Червоне і чорне». Роман «Червоне і чорне» є одним з найкращих творів відомого французького письменника. Його герой — Жульєн Сорель — увійшов у світову літературу як уособлення непокірливої, волелюбної юності. На вас чекають любовні інтриги, честолюбні мрії  та неймовірна романтична чутливість.

4. Віктор Гюго «Собор Паризької Богоматері». Дія цього роману відбувається в Парижі, наприкінці XVст. В центрі роману любовний багатокутник: горбань, дзвонар собору Квазімодо, циганка, танцівниця Есмеральда та красень, королівський офіцер Феб...

5. Леся Українка «Лісова пісня». Яскравим прикладом високої любові є драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня» — поетичний і водночас трагічний твір про красу кохання, про високу мрію людини та її одвічний потяг до прекрасного.

6. Володимир Сосюра. Поезії. В історії української літератури XX століття найяскравішим пам'ятником кохання стала поезія Володимира Сосюри. Чого лишень вартий його вірш «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання…».

7. Іван Франко. «Зів’яле листя». Готовність до самопожертви в ім'я кохання, прагнення справедливості, нестерпні муки чекання, зумовлені соціальними обставинами — все це знаходить своє відображення у творчості Івана Франка, зокрема в його неповторній поетичній збірці «Зів'яле листя». Поет мріяв про велике кохання, про щиру і вірну подругу-однодумця на все життя. Тому так пристрасно звучать рядки поезій про палке, ніжне, але в основному нещасливе кохання.

Календар знаменних і пам'ятних дат на 2017-2018 навчальний рік

Пропонуємо до Вашої уваги календар на 2017-2018 навчальний рік. Пригодиться у роботі не тільки бібліотекарям, а й вчителям. Для того, щоб збільшити зображення просто натисніть на нього та відкрийте в новій вкладці. Завантажити PDF варіант календаря можна тут.

День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

«І замість правди напівправда

Вриває ниточку добра:

П'ємо ще воду із Дніпра,

Яку ніхто вже пить не радить.

І бджоли з вуликів летять

На цвіт чорнобильського саду»

Ганна Чубач

Події понад 28-річної давності ніколи не зітруться з пам’яті ні сучасних, ні наступних поколінь. Чорнобильська катастрофа є болем і проблемою всієї громадськості. День 14 грудня 1986 року  це не тільки закриття саркофага на Чорнобильській АЕС, але і подолання найбільшої техногенної катастрофи. І тепер не лише в квітневий день 26 числа, а і 14 грудня вже стало доброю традицією вшановувати пам’ять тих, хто пожертвував своїм життям, захищаючи нас від атомного лиха, а також висловлювати щирі слова подяки всім ліквідаторам за мужність і героїзм. Офіційно День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС введений Президентом України в 2006 році.

     14 грудня 1986 року передувала дійсно важка, складна робота, яку в умовах високої радіації, виконали люди, яких народ з повагою і вдячністю назвав ліквідаторами. Особливо дісталося тим, кому в 1986 році довелося працювати в 3-ій зоні небезпеки зони відчуження (зона з найбільшою радіацією) на об’єктах комплексу захисних споруд зруйнованого реактора. Кожен день цього надзвичайного будівництва – це мужність і професіоналізм, самовідданість і самопожертва заради врятування мільйонів людей.      

Міжнародний день захисту прав людини

10 грудня Україна і світ відзначають Міжнародний день захисту прав людини, який святкується за пропозицією Генеральної Асамблеї ООН на честь ухвалення 10 грудня 1948 року Загальної декларації прав людини яка проголосила рівність усіх жителів планети перед законом.

До поняття «Права людини» людство прийшло не відразу. Вперше про права особистості заговорили французькі просвітителі Вольтер і Жан Жак Руссо. Пройшло ще майже два сторіччя, перш ніж людство дозріло до поняття і прийняття загального кодексу прав людини. 10 грудня 1948 року Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини, що проголошує права особистості, цивільні і політичні права і свободи (рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші). У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх особових відмінностей і від різниці в політичних системах їх країн. Декларація не носить обов’язкового характеру. В основу документа були покладені всі напрацювання людської думки, які були на той момент у даному питанні. Це був перший досвід колективної розробки універсального документа з прав людини.

Документ носить рекомендаційний характер, проте у багатьох державах ряд його положень закріплено законодавчо. У 1966 році Декларацію доповнили ще двома найважливішими Міжнародними пактами  про громадянські і політичні права, а також про економічні, соціальні і культурні права. Загальна декларація прав людини спонукала людство до розробки та укладення численних конвенцій, декларацій та протоколів з прав людини.

      Принципи Загальної декларації було взято багатьма державами до уваги при створенні Основного закону  Конституції, наша країна також не виняток. Український народ зробив свій гідний внесок у становлення прогресивних уявлень про права людини, створив низку яскравих взірців правової думки і нормотворення.

Одним із завдань Всеукраїнського тижня права є сприяння тому, щоб українці не лише розширювали свої правові знання, але й вчилися їх застосовувати. Відзначення Міжнародного дня прав людини сприяє підтримці важливих громадянських ініціатив, повазі та дотриманню законів, підвищенню правової культури населення. Для читачів нашої бібліотеки оформлені тематичні полиці: “Твої права - твій захист”, “Ти маєш право...”, “Мої права - це обов'язки інших. Права інших - це мої обов'язки”:

Всесвітній день боротьби зі СНІДом

Всесвітній день боротьби зі СНІДом став одним із найбільш визнаних міжнародних днів здоров'я і важливою можливістю для підвищення рівня обізнаності про це захворювання і його профілактику. Уперше захворювання на СНІД (синдром набутого імунного дефіциту) було виявлено в 1980 році в Нью-Йорку і Каліфорнії. За декілька років поширення СНІДу набуло характеру всесвітньої епідемії, що охопила населення практично усіх країн. До 1996 року у світі налічувалися вже більш як 21 млн інфікованих. Нині ця цифра зростає.

Вже в 1988 році серйозно стурбованими урядами була організована зустріч міністрів охорони здоров'я найбільших країн світу. На ній уперше привселюдно пролунав заклик до соціальної терпимості та розширення обміну інформацією щодо ВІЛ-інфікованих. Тоді також було вирішено оголосити 1 грудня Міжнародним днем боротьби зі СНІДом.

За оцінками ЮНЕЙДС, 35,7 мільйона осіб у віці від 15 до 49 років інфіковані ВІЛ, з них 26 мільйонів - працюючі люди. Якщо в розрахунки включити дані за усіма категоріями осіб працездатного віку, у тому числі у віці до 64 років, а також за усіма, хто працює в неформальній економіці вдома і не вдома, то чисельність інфікованих ВІЛ людей досягне 36,5 мільйона.

Метою Всесвітнього дня боротьби проти СНІДу є підвищення глобальної обізнаності про ВІЛ/СНІД і демонстрація міжнародної солідарності перед пандемією. Цього дня партнерам з державного і приватного сектора надається найбільш реальна можливість сприяти прогресу в профілактиці та лікуванні ВІЛ/СНІДу, а також догляді за хворими людьми в країнах з високою поширеністю цієї хвороби і у всьому світі.

ПАМ'ЯТКА ·  ВІЛ може передатися при незахищеному статевому контакті, якщо один із партнерів є носієм. · ВІЛ може передаватися через кров: переливання зараженої крові, використання брудних шприців під час прийому наркотиків, брудні голки, пірсинг, татуювання, використання забрудненого, зараженого кров'ю леза. ·   ВІЛ може передаватися від ВІЛ-позитивної матері до дитини під час вагітності, пологів або годування груддю.  ·        Шкіра нездоланний бар'єр для ВІЛ. ·        Такі комахи, як комарі, не переносять ВІЛ. · Можна торкатися, обніматися, цілуватися із ВІЛ-позитивною людиною, можна носити одяг ВІЛ-позитивної людини. · Можна користуватися предметами та пристроями, туалетом, душем, білизною разом із ВІЛ - інфікованою людиною. ·    ВІЛ не можна вдихнути, не має його в сльозах, поту, слині, не можливо заразитися доторкнувшись до зараженої людини. Знати - означає упередити!

Пропонуємо Вам переглянути пластично-хореографічну міні-виставу учнів нашої школи, яку вони підготували до міського конкурсу учнівської молоді до Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом "Знати сьогодні, щоб жити завтра":

День пам'яті жертв голодомору

«Зовсім не в тому річ, що гине мільйон людей,
а у тому, що мільйон разів гине одна людина».
Л. Гінзбург

Голодомор 1932-1933 років - безпрецедентний злочин сталінської тоталітарної системи проти українського народу, який спричинив національну катастрофу.

Конфіскацію продовольства комуністичний режим застосував як зброю масового знищення населення. За оцінками дослідників, втрати від голоду становили від 7 до 10 млн. осіб, понад третина з них - діти.

Голодомор в Україні спричинив глибокі наслідки. І саме тому ми повинні повною мірою врахувати всі ці наслідки і добитися істини та правди, а також виявити його причини. 
«Машина радянського керівництва» спалила не лише життя мільйонів українських людей, але знищила і ненароджених ними.

Українські люди, які не знали слова геноцид, стали його жертвами, "власною страшною долею шлють нам пересторогу крізь плин віків".

Достигали жита. І тремтіли дитячі коліна

— Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ...

Вимирало Село — потопала в сльозах Україна

І розгублене небо ковтало задушений плач.

Шаленів людомор — лютували нові яничари,

І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп...

Над Полями Святими замучені душі ячали,

І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.

Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви,

І розгнуздана Пам'ять малює

Історії слід... Тільки ті Колоски

— Життєдайного Виміру Витвір,

Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.

(І. Яворський)

Люди не спроможні щось змінити в минулому, але в змозі дати йому об'єктивну оцінку, а також винести з того уроки і запобігти поверненню гірких і драматичних сторінок історії. Всебічні, правдиві знання допоможуть уникнути подібних катастроф у майбутньому. Головне - не допустити цього у теперішньому суспільстві. Це стане найбільшим вшануванням пам'яті жертв страшної трагедії.

Щорічно четверту суботу листопада у країні проголошено Днем пам’яті про жертви цієї трагедії.

Наш бібліотечний колектив приєднався до Загальноукраїнської акції та спільно з учнями створив невелику інсталяцію з метою вшанування пам’яті жертв голодомору та політичних репресій.

День Гідності та Свободи

Україна - це територія гідності і свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції - Майдан 2004-го року, який був Святом Свободи, і Революція 2013-го року, Революція Гідності. Це був дуже важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи.

Після подій 2013-го - 2014-го року і трагедії початку неоголошеної війни Росії проти України, окупації Кримського півострова і декількох обласних центрів на сході України, відповідно до Указу Президента України № 872/2014 від 13-го листопада 2014-го року, з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддаючи належне шанування патріотизму і мужності громадян, які восени 2004-го року і в листопаді 2013 - лютому 2014 стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів Української держави та її європейського вибору в Україні встановлено День Гідності та Свободи, який відзначається щорічно 21 листопада.

Гідність за визначенням, що подається у Вікіпедії, – це поняття моральної свідомості, яка виражає уявлення про цінність усякої людини, як моральної особистості, а також категорія етики, яка означає особливе моральне ставлення людини до самої себе, і ставлення до неї з боку суспільства, у якому визнається цінність особистості.

Поняття гідності вживається в законодавствах численних країн та в міжнародному праві. І це все дуже красиві слова. Аби лишень вони не залишались тільки словами, фарбою на папері та пікселями на екрані монітору. 

Міжнародний день толерантності

Життя суспільства, як і життя окремої людини, ґрунтується на впливі ідей, поглядів, теорій. За часи історії людства їх промайнуло чимало. Вони оволодівали розумом людей на більший чи менший термін. Деякі з них закликали до барикад, призводили до війн, ставали підставою для створення «образу ворога» з іншого народу.

Але з розвитком суспільства до людей прийшло розуміння, що Земля не є надто великою, вона – наш спільний дім, всі люди в якому – сусіди. А для того, щоб людство успішно розвивалося, треба знаходити спільну мову. У безмежному морі різноманітних культур, релігій, думок, ідей, що належать людям різних країн на планеті, на допомогу має прийти «рятувальне коло» толерантності.

Толерантність – це повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Також толерантність – це єдність у різноманітті, те, що переходу від війни до культури миру. Для громадян це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини.

Сьогодні толерантність – яскравий показник ступеню демократичності кожної держави й одна з умов її розвитку. Політична толерантність є основою для плідних міжнародних відносин.

Для того, щоб досягти успіху у власному житті, не витрачати сил на конфлікти, «побутові війни», кожному доцільно сформувати у собі толерантність як рису характеру. Для цього необхідно:

·    бути готовими до того, що всі люди різні – не кращі й гірші, а просто різні;

· навчитися сприймати людей такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається;

·     цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими;

·     зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою.

Понад 20 років 16 листопада світ святкує Міжнародний день толерантності. Цей День був проголошений Декларацією принципів толерантності, затвердженою  у 1995 році на 28 Генеральній конференції ЮНЕСКО. У статті 6 Декларації зазначено: «з метою звернення уваги на небезпеки, приховані у нетерпимості, зміцнення прихильності і активізації дій на підтримку поширення ідей толерантності і виховання у її дусі ми урочисто проголошуємо 16 листопада міжнародним днем, присвяченим толерантності, що відзначається щорічно». Цього дня за традицією у різних країнах світу проводяться акції, спрямовані проти екстремізму, різноманітних форм дискримінації та проявів нетерпимості. 

У нашій бібліотеці спільно з учнями була створена інформаційна брошура, де на кожну букву слова «толерантність» були наведені цікаві факти та вислови.

166 років від дня народження Роберта Льюїса Стівенсона

Роберт Льюїс Стівенсон народився 13 листопада 1850 року в Единбурзі, політичному культурному центрі Шотландії, і по материнській лінії належав до стародавнього роду Белфурів. Звідси й основна тема більшості його творів — Шотландія, її історія і її герої. На третьому році життя хлопчик переніс хворобу бронхів, наслідки якої мучили його отім усе життя і привели до ранньої смерті. У 17 років вступив до Единбурзького університету і здобув юридичну освіту.

Вперше в літературі ім'я Стівенсона з'являється в 1866 році.

У1873році він стає професійним письменником. Найвідоміший роман Стівенсона «Острів скарбів», що вийшов окремим виданням 1883 році, здобув автору широкий успіх. А все почалося з забави. Як розповідав сам автор «Острова скарбів»: «Одного разу я накреслив карту острова; вона була старанно і красиво розфарбована. Я нарік свій витвір «Островом скарбів». Я чув, бувають люди, для яких карти нічого не означають, але не можу собі цього уявити! Назви, обриси лісів, напрямок доріг і річок, доісторичні сліди людини — от невичерпне джерело для всякого, у кого є очі і хоч на гріш уяви. Коли я спрямував замислений погляд на карту свого Острова, то серед вигаданих лісів заворушилися герої моєї майбутньої книги. Засмаглі обличчя їх і блискуча зброя з висувалися із найнесподіваніших місць; вони снували туди і сюди, боролися і шукали скарб на декількох квадратних дюймах щільного паперу...».

Інша визначна робота Стівенсона, «Дивна історія доктора Джекіла і містера Хайда», вийшла в 1886 році.

Третя значна робота письменника, «Володар Баллантре», написана під час подорожі Південними морями на борту яхти «Каско». «Володара Баллантре» можна назвати шотландським варіантом «Братів Карамазових», але не через вплив: просто Стівенсон сам прийшов до тієї ж ідеї — через розпад стародавньої родини показати поворот у національній історії. Письменник змальовує образи двох братів, чиї стосунки, крім відмінності темпераментів, украй ускладнені і боротьбою політичною, і боротьбою за право спадкування. Старший став учасником заколоту 1745 року — останньої спроби шотландців відокремитися від Англії. Тим часом молодший залишився вдома, оволодівши маєтком і нареченою брата.

У грудні 1889 р. Роберт Льюїс Стівенсон і його дружина Фанні прибули на Самоа на борті шхуни «Екватор». Письменник був хворий на туберкульоз. Лікарі порадили йому змінити клімат. У результаті подружжя Стівенсонів придбало 126 гектарів землі в горах за 5 кіло метрів від столиці Західного Самоа — Апіа за 200 фунтів.

Незважаючи на благодатну атмосферу, Стівенсон не написав на Самоа жодної серйозної книги. Століття романтизму закінчи лося. Саме в цей час тривав активний розділ Полінезії між Британією, Америкою і Німеччиною. Письменник включився в боротьбу за права місцевого населення, здобувши славу серед тубільців. Він став національним героєм Самоа. Відтоді його ім'ям на Західному Самоа називають усе — готелі і вулиці, ресторани і кафе.